Останнім часом дістає безсоння:
То стукає, то вигляда з щілин.
Ще й вигляд робить, ніби я стороння,
Бурмоче щось, нашіптує взахлин.
Від нього я, як від зими, стомилась,
Весь час перед очима мерехтить.
То радить, щоб я Богу помолилась,
То сяде у куточку й шурхотить.
Опівночі блукає по паркету,
Скрипить, немов червоні снігурі,
Придумує інтриги для сюжету
І не дає заснути до зорі.
Я віслюків лічила і верблюдів,
Алегро не втихало в голові.
Ще й спогад про ворожих страхолюдів
Насипав смутку чорного сувій.
Ось під вікном зчепились дві лозини,
В скрипінні відчувається надрив.
Чи то безсоння стогне щохвилини,
Чи то відлуння зранених вітрів?..