Пройшла доріг немало,
Добро і зло стрічала,
Та так і не навчилась робити людям зло.
Життя не раз лякало,
Та я усе прощала,
Хоча душа ятрилась, як зламане крило.
Ось так і йшла в майбутнє,
Несла і біль, і радість,
Сміливо відкривала всі мріяння душі.
Сприймала серцем сутнє
І всю життя реальність,
У творах виливала ліричні міражі…
Багато зрозуміла,
Журилась і раділа,
Хоч накривала стужа безмовністю ночей.
Душа моя боліла,
Та я не зачерствіла:
Донині не байдужа до прикрощів людей.
Летять роки у вирій,
А я така ж відкрита,
Довірлива, наївна, як подихи весни...
Шукаю в людях щирість,
Продовжую творити,
Хоча в душі - руїна від підступів війни…