Так врешті соромно мені
За все, що бачу, все, що чую,
Що в посмішці гіркій сумую,
Немов застряг в дурному сні.
І хочеться спитати тих,
Хто це поширює й говорить:
«Ви, за Езопом, п'єте море,
То чом смієтесь там, де гріх?».
Та знову бачу й чую я,
Як верещать пихаті пики,
З пігмеїв не буде великих,
І «Сном» Шевченківським довіку
Все спить без сну душа моя...