Я прокинулась… Сонця не видно…
Тільки вітер шумів монотонно,
Шепотів щось на вухо надривно
Із моїми думками синхронно…
Прислухаючись, я розбирала
Загадкові його переливи
І, як губка, у себе вбирала
Справедливі і мудрі мотиви.
Говорив: "У житті є дороги,
Коли серцю потрібна самотність,
Щоб ніхто не дізнався, крім Бога,
Про тривоги твоєї бездонність.
У житті ключові є моменти,
Коли треба поставити точку.
Не впадати в палкі сентименти,
Не благати богів про відстрочку.
Як не сумно, у світі є люди,
До яких повертатись не треба,
Не шкодуючи ймення забути,
Як химерне світанкове мрево*..."
Мудрість вітру я гірко відчула,
Коли душу орда шматувала,
Коли вибухи "Градів" почула,
Коли з серця іуд виривала…
*Мрево - марево.