Затишний ранок. І сонечко сяє, як влітку,
Запах надії в повітрі і радість весни.
Тепла зима розкриває привітливу квітку,
Ніби прискорити хоче розв'язку війни.
Далеч, огорнута щедрим лазуровим сяйвом,
Віє теплом і акордами щастя дзвенить,
Душу наповнює пристрасним палом і драйвом,
Хочеться довго мовчати, спинивши цю мить.
Хмарка на небі нагадує пінку на каві,
Вабить блакить у далекі безмежні світи,
Ясно відсвічують промені сонця ласкаві
Лагідну магію обітованих світил…
Глянеш угору, там небо таке мальовниче!
Хочеться жити і вірити тільки в добро.
Тільки ракети на землю летять войовниче…
Стогін і кров… У скорботнім мовчанні Дніпро…