Лежить земля під ковдрою із снігу
І дивиться казкові дивні сни…
Та тільки не сьогодні, бо з розбігу
Нагрянули провісники весни.
Пливе туман… І дощ під вечір мрячий
Так зарядив, мабуть, на цілу ніч.
Шумить комиш під маревом тремтячим,
Дивується, як тепло цьогоріч.
А під кущем видніється підсніжник,
Напевно, він подумав, що весна.
Так захотілось сісти за етюдник
І малювати всі пригоди дня.
Іде зима пустинними шляхами
І парасольку держить у руці.
А мох пружинить тихо під ногами,
Стрибають безтурботно горобці…
Не білий сніг, а димчастий серпанок
Снує над лісом сизу далечінь.
Зима здригнулась, ставши на уламок,
Здалось, війни майнула чорна тінь…