Мамо, мене вже немає, ви знали?
Знали, синочку, знали.
Чому коли в землю мене ховали,
Люди чужі стояли?
Чому я не бачив між ними родини,
Не було тебе і тата.
Не було коханої у ті хвилини,
Не бачив я свого брата.
Що тобі, рідний мій, сказати,
Хіба ми біду чекали?!
Що люди чужії будуть ховати,
Ми ще тоді не знали.
Рвалося серце на шматочки,
У Бога просила сили!
Я поховала тебе, синочку,
Краще би я в могилу!
Брат твій у снах тебе побачить,
Дитинство твоє йому сниться.
Смерть твою, нелюдам, не пробачить!
За тебе він їм помститься!
Мамо, уже не болить нічого,
Лиш твої сльози чую.
Я вже далеко, я у Бога...
З неба тебе цілую.
Допоки я житиму, мій синочку,
Смерть твою не пробачу!
Цілую твою білу сорочку...
І плачу... плачу... плачу...
Синку, загинув ти під Херсоном.