Не смію звести догори очей,
Пригнічує бо душу встид і сором.
Стає незрозумілим сенс речей,
Сховалося життя за монітором
Байдужості, безглуздя, марноти,
Які без бою мозок захопили.
В зомбованому стані сліпоти
Духовний шлях нам "сіті" перекрили.
І вужчає щоразу інтелект,
Великого не вміщує свідомість;
Моральне - другорядний вже аспект,
Материальне - головний натомість.
Так множаться набутки із гріхів,
Міняючи життя на існування.
Паде на землю справедливий гнів:
За злі діяння - Боже покарання.
Очей не смію звести догори,
Тріпоче серце перед грозним Ликом.
Бог - довготерпеливий... до пори...
Біда, - як Небо разразиться криком!
18/11/22/