Наші сили, ніби крапельки роси,
зустрічають ранню зорю,
та й тануть у Земному Раю...
Злиться осіннього листя рать,
навіть чисте поле засипає з насолодою...
Тільки Душа молодістю наповнена.
Срібне павутиння бабиного літа
кружляє у скроні легким бризом,
погрожує сивою міткою змін.
Та я його вже не боюся,
бо на протязі останніх непростих
двадцяти років гартувала свою силу,
як той монах Шаоліня,
не відчуваючи слабкості
від життєвого болю,
шукала справжню Волю...