Позаду жар та сморід буднів бранних
(Війна ж мине либонь?).
Вони вертаються до рідних та коханих,
У затишок й любов.
Вони скидають однострій та берці,
Та тяжким тягарем
Несуть згрубіле, зкам'яніле серце —
Що й куля не бере.
Вони не ті, кого ви виряджали
В жорстокий вир війни.
Вернулись вже не ті, кого ви ждали
Всі ці гіркотні дні.
Вони вже інші: і онук, і тато,
І син, і брат, і муж...
І доведеться наново звикати
До знівечених душ.
Для тих, хто роздививсь обличчя смерті —
Вже спалені мости.
Й вам цей тягар — це зкам'яніле серце —
Тепер разом нести...