Припустився дощ на ранок.
Мокра стежка, мокрий ганок.
Лиш краплини відбивають
За вікном твоє ім’я.
Я сумую в день осінній ,
За тобою, Валентина,
Мила, ніжна подруга моя!
Пригадалось, як дворами,
Ми ходили вечорами
Першим квітам посміхались,
Трояндами милувались.
Самі з себе дивувались,
Що цієї краси не помічали.
Бо завжди кудись поспішали.
Діти, дім, школа, робота.
Що не день, одні турботи.
Ніби впала з очей пелена.
Та здоров’я, на жаль, вже нема.
Ми ходили, розмовляли,
Як своє життя,не цінували,
Яке нам Бог подарував.
Ще й час для роздумів нам дав.
А як просто з тобою сиділи,
Всі серіали обговорили.
Навіть віршики читали,
Що онучці задавали.
Добре нам тоді було,
Бо війни ще не було.
Це вона, наше життя змінила.
Ти, наче пташка, кудись полетіла.
Та так далеко, від свого гнізда!
Що повернутися не вистачило сили ,
Бо душу Богу віддала.
Та від життя навік спочила!
Лиш пам’ять нам про себе залишила.
Пробач , що поряд мене не було,
Коли так тяжко тобі було!
12.12.2022р