"Ти полину не рви більше, доле гірка!
Дай покути і райдуги, Боже!"
Тетяна Левицька
Тумани спрядають вологі вуалі -
Не видно довкруж, занавішено далі...
За ними ховається десь Чудо-Птах
І щастя моє у похилих літах...
За ними ласкавий зимовий той промінь,
Що чуйно рятує в набридливій втомі,
І мрії рятує дитячі чудні,
Коли я із ними в безодні, на дні...
Тоді вмить стаю, наче світлом окута -
Малюється райдужно доля незбута,
І стежка до Бога правдива й проста,
І славу Йому промовляють вуста...
Але ж тих туманів грудневих не зрушу -
Не вигою спрагою втомлену душу...
Тож ранок не тішить набіжним дощем -
Снага в ланцюгах та покутний мій щем...