У сірім і похмурім листопаді
Є спалахи яскравих дивних барв.
Вони, немовби іскри в водоспаді,
Нагадують собою справжній скарб.
Та з кожним днем втрачає осінь фарби,
Зникають швидко відблиски краси.
А я шукаю знов колишні зваби
В опалім листі, в полиску роси.
Я приміряю білий шарф і куртку
І йду у сірий вранішній туман,
Щоб не піддатись ні журбі, ні смутку,
Що діють, як задушливий дурман.
Іду в сльоту, в осінній вогкий відчай,
Якому скоро прийде вже кінець,
Жену з душі уперті протиріччя,
Щоб не згасити віри пломінець.
Я повертаю в серце дивну казку,
Щоб не блудити довго в манівцях,
І відчуваю листопада ласку
В гарячім чаї, в каві, у млинцях…