Десь на межі пронизливих дощів,
Байдужих і безжалісних морозів,
Між шелестом листви і білих снів
Осінній день марніє у тривозі.
Здається, що востаннє неба синь
Дарує сонця лагідну лампадку,
А відблиски осінньої краси -
Лиш усмішка чаруюча на згадку.
На лінії померклих кольорів
І невагомих, крихітних сніжинок
Готує час поривчастих вітрів
Для кришталевих хуртовин ужинок.
Останні барви кануть в забуття,
У вічність полетять, немов примари,
Та золото листви і почуття
Залишать у душі принадні чари…