І знову день такий похмурий,
Нема ні сонця, ні тепла.
А хмари в небі, наче мури,
Ще день, а вже синіє мла.
Та й від думок на серці важко,
В душі то морок, то туман,
Тремтить від палу, ніби пташка
Від невигойних рваних ран.
Життя прикрасити б хоч трохи,
Згадати осінь золоту,
Забувши всі переполохи,
Сумну, безрадісну сльоту.
Чи заварити чашку кави
І пити, дивлячись в імлу
На купол церкви златоглавий,
На хвилі марева по склу?..