Кава з присмаком меланхолії
Вже кілька днів сіріє ранок,
Туман біліє у вікні,
Сумує осінь наостанок
І ходить, як у напівсні.
В осінню хмуру непогоду
Душі так хочеться тепла,
Забути хоч на мить незгоду,
Що стільки болю завдала.
Війна незмірно зіпсувала
Спокійний, звичний ритм життя.
Усе спустошує навала
Без будь-якого співчуття.
І навіть кава має присмак
Меланхолійних почуттів.
Здається, в ній мигає присмерк
І тінь тяжких передчуттів.
Вдивляюсь в сивизну байдужу,
Що лізе в очі напролом…
Мабуть, все ж спробую я душу
Зігріти кавовим теплом…