Вже скоро північ, тільки я не сплю.
Годинник шурхотить на підвіконні,
А я нудьгу ніяк не притуплю
І слухаю звучання монотонні.
Летять думки кудись у темну ніч,
Туди, де морок в'яже сонну сітку,
Де бродять таємниці всіх сторіч,
Чекаючи нового часу звістку.
В душі моїй бринять рядки віршів,
Я серцем чую довгождані рими,
Несуть вони з собою хвилю слів,
Немов благочестиві пілігрими.
Я бачу ностальгійне полотно,
Де юність маячить, як гладь озерна…
Подув холодний вітер у вікно…
Хоча б він не розвіяв думки зерна…