Минає листопад, дощі ідуть…
Помітні навкруги метаморфози.
Збирає осінь речі в довгу путь
І ронить крадькома невтішні сльози.
А сонце все частіше спочива,
За хмарами ховається, напевно.
Можливо, бачить уві снах дива,
В яких зима вже створює шедеври.
Сумує осінь, та не в тім печаль,
Що шарм втрачає і красу миттєво,
А в тім, що йде самотньо на причал,
Все інше - незначне і несуттєве.
Ніхто не змінить часу сталий хід:
Зима, весна, спекотне літо, осінь…
За днем завжди приходять захід, схід…
Не спиниться й мороз на півдорозі…