Буває тяжко від думок, хоч плач,
Душа шукає вихід і сумує.
Здається, смуга горя і невдач
Прийшла назавжди і усе руйнує.
В такі хвилини слухаю, як чар,
Тривожну тишу, що скувала душу,
Шукаю в ній, немовби серед хмар,
Причину болю, до чуттів байдужу.
Чекаю, чи обізветься струна,
Що рветься і кричить без слів у тиші,
Її, здається, морок поглина,
Щоб підкорити у холодній ніші.
Образи, що об'єднані давно
Із жалістю і сховані далеко,
Я відпускаю, наче у вікно,
Нехай летять у вирій, як лелеки…