"Пост-Магiя Зорелiт", "Пост- Магiя Любов" Валео Лученко Стихи.ру
Срібний огiрок зорельоту випiрнув з нетрiв Всесвiту, вередливо понюшив навкруги й улаштувався на затишнiй космiчній галявинi неподалік від блакитної планетки. Тендiтна напiвпрозора рука полоскотала сенсори автопiлота:- Розумничок, Фаетончику...
Стрiмка легка постать Провідної Мiжсузір'яної Корчмарки, вiдтворена колись Далі в подобі Трояндовоголової Жінки, вислизнула крізь шлюз, позбирала у крохмальний хвартушок зоряного зiллячка i повернулася до лискучого перегiнного гiперкубу, зарядженого кришталами часу i розчином простору.
Проворкотiла: - Засмачiмо, Фаетончику? Укинула до барботьору по жменьці сушених чорних дiр, астероїдного пилку, понадшвидкосвітнього абсурду, соняшних спалахiв. Торкнулася гiперкуба Золотим Ключем Любовi.
Закрапав до граальної фiлiжанки мiцний небесний нектар...
Обіч вільшини, на луцi бiля Росi, розстелився спиною у пухкому снiгу Лицар Стрiчки Мьобiуса, хитнув руками зверху донизу, вiдтворив сiлует янгола, вiдчув на завiтрених губах смак рольової гри. Магiя накладала сукню Iлюзії, а Iлюзія нацуплювала капелюшка Магiї. I реготали тi панянки як навiжені. Рольова гра смакувала, мов небесний нектар, на кшалт бехерiвки "Кордiал".
Збентежений смiхом з ароматом троянд посеред зими, шишкар пообiцяв: фьюч-фьюч-фьюч...