Музькiни сни i страхи

Ольга Тригирская
І

Музі Пегасько наснився Поет-її-мрії. Яка ж панянка, від бубочки до старої шкапи, знехтує нагодою ощасливити
об'єкт свого захоплення переповідкою сну? Музька відчинила електронну скриньку, зробила глибокий вдих ... і на
видиху зрозуміла, що у льосі під бурхливими почуттями шкрябається щось вперте, штрикате, відпихаючи листа убік.

Чубилися текстики.

                ІІ

Городок был шагаловски лубочно-витражным, алейхемовски хлопотливо-любопытным. И вполне культурным.
Мог похвастаться собственными хинчиком, брандмейстером, гицелем и даже библиотекарем.

Но явление Дирижёра взбудоражило всех горожан, вплоть до мух. В их исполнении «дири-ж-ж-ж-ж...»
интриговало ещё сильнее.

Воскресным днём, столь же непримечательным, как и все остальные, покосившийся доминошно-шашковый
павильон посреди пыльного сквера окутала Музыка.

Невидимый оркестр звучал слаженно. Дирижёр плавно вёл мелодию кончиками пальцев. По мелодии плелась
жимолость, юные белые цветки благоухали Аква ди джоей от Армани, подуставшие золотистые – Гуччи блум
аква ди фьори, заглушая запах перепревших картофельных лушпаек и прокисших арбузных корок.

Музыка лилась свободно, её вдоволь хватало всем желающим, желающим обещания всемогущего детства.

Музя узнала в Дирижёре Поэта-своей-мечты, не удивилась и удобнее завернулась в одеяльце сна.

                ІІІ

Задиркувата Пегасько заклякла від остраху.

А як кареза-ніч продовбе і жадібно висмокче її яйце-райце?

А як ґалаґан-день мозолястими лапами розтрощить тендітну шкаралупку?

Раптом ніколи-ніколи не зацоркотять її зубки та пазюрки, не видзьобається

вона - ілюзія-алюзія-алегорія-алігаторка-літераторка...

Ховайся, кареза-ніч!

Принишкни, ґалаґан-день!