Музі Пегасько наснилося, що вона прокинулася від дивних звуків і вийшла з вихолодженої кімнати у задуху балкончика. Море легенько ворухалося уві сні під млосною ковдрою нічного повітря.
Приглушений тупіт густішав. Чудні речі… Похиловічні розважені Таври тихенько перегукуючись - хей-хей-хей жваво збігалися до Егейського моря і занурювалися у нього…
Така собі зграйка незграбних Тавруш здіймала хвилі, льопалась, перекидала перламутрового м’ячика Місяця, вдоволено повискувала.
Потомившись, кам’яні створіння відпочивали на березі, де усміхнена Гея чухала їм за вушками.
Пронизливий азан до іртенге відчикрижив ніч від ранку. Сполохані Таври із зітханнями обтрусили їгласті смарагдові шкуринки і чкурнули несхочим тьольтом до домівок, лишаючи теракотові сліди.
Музя відчула себе частиною неймовірного дива, яке розпочалося так давно й триватиме так довго, що навіть вона може вважати його вічним.
Вона скубанула трохи пуху з лівого крильця, огорнула сон, приспала його і обережно поклала до скриньки із найкоштовнішими враженнями, що ретельно зберігала для …Поетмена своєї мрії.