Скибка старого місяця зачепилася за верхівку найвищого з трьох велетенских дубів. Музя Пегасько рішуче накреслила стилусом по колу:
Ритми і рими,
Літа і зими,
Рими і ритми,
Темрява й світло,
Вдихом весна,
Видихом осінь.
Доля сумна…
Досить!
У серпневій темряві світлячками замиготіли слова. Музя розплела коси, розправила крильця. Лищало на шиї старовинне намисто, золотавилися стрункі ніжки.
О, довгоочікувана чар-ніч! Ще трішечки і край жахіттю. Треба ж було закінчити Парнаситет із лазуровим дипломом, аби отримати направлення до репнутого на всю голову Мерзотника із нетрадиційною поетичною орієнтацією, схибнутого на органічному сільському господарстві.
Музя мріяла сплітати вінки з троянд і сонетів, співати разом із солов’ями сріблясті балади, насолоджуватися гармонією луків, лісів, рік. Натомiсть - недоспані ночі, зпаскуджені ізвралібрами, і дні, сповнені сапанням городу. Терпець увірвався, як Мерзотник змусив її збирати смердючих колорадів, бо картоплі вперто не кропив, і одночасно запхати до танки череду газелей.
Якби не клятий контракт, Музя б миті не вагалася, дременула. Але кортіло вступити до музистратури. Тернистий шлях ішов виключно через трирічну поетщину. І тільки в єдиному, із мінусовою вирогідністю, випадку контракт вважався розірваним, а вона досягала мети.
КОЛИ ПОЕТ ІЗ ВЛАСНОЇ ВОЛІ ЗРЕЧЕТЬСЯ ПОЕТЯРСТВА!!!
Природньо, що Музя покладалася лише на суворо заборонені чари. Чорт забирай ті заборони! Від ельфійської прабабці мала у спадок золоті панчохи, від мольфарського діда мідні зґарди, а знатницею вродилася.
Ласкаво торкаються чола нечутні кажани, примовляє квапливо Музя:
Магічних літер слухняна сила,
Поринь за вітром, лети у вирій.
Проси співанку у пташки Сирін.
Звільни, співанка, закляклі крила...
І, як бува у казках, диво сталося.
Мерзотник здолав конкурс до Національної поліції. Плідно пише виключно докумеку… докумісти… документовську прозу.
Музя Пегасько старанно вчиться і марить небесними мандаринами. Та іноді (винна дзюрка у золотій панчосі) сумує за нетрадиційними формами.