Ось і вечір… Весь осінній день
Випитий до дна. Зайшло вже сонце.
Ніч сплітає темний гобелен
І зірки тримає у долоньці.
Затихає потихеньку шум,
Мить прощання щедро червоніє.
На густій поляні споришу
Жовте листя гасне і марніє.
Глянеш навкруги - така краса,
Що ж так серцю щемко і тривожно?
Смуток, наче хмара, нависа…
В роздумах: чи це змінити можна?
Ось візьму і запалю свічу,
В полум'ї знайду палку натхненність.
Музику улюблену включу,
Розчиню у ній життя буденність.
Зазвучить мелодія в душі,
Буду, як нектар, вдихати тишу,
Загорнусь в прощальні міражі,
Мить розлуки в пам'яті залишу…