Душа завмирає, так важко чекати
Кінця затяжної страшної війни,
Щодня десь голосить, вбивається мати,
Та ворог не має емоцій вини.
Як важко читати ранкові новини,
Дивитись на мапу раптових тривог!
І знову приймає земля домовини,
Не віриться вже, що у світі є Бог!
Уся Україна - у шрамах і ранах,
Від вибухів в небо здіймається дим…
Живуть її діти, немов у туманах,
І шепчуть молитви під небом чужим.
За вікнами - осінь, а в серці - неспокій…
Краплини, як сльози, тремтять на вікні…
Коли вже вгамується нелюд жорстокий?
Не видно кінця цій кривавій війні…