Яка ж вона солодка й тепла осінь,
Коли приходить з кавою уранці,
Приносить із собою листя розсип,
Та ще й сама - в ажурній вишиванці.
Ця кавова, щаслива, ніжна фея
Так лагідно втішає синім небом,
Вона, немов таємну панацею,
Сироп кленовий пропонує з медом.
Від кавової осені всі хворі
Зникають швидко, тануть, як тумани,
І навіть, коли холодно надворі,
Вона душевні заживляє рани.
Ось і сьогодні то мрячить, то вітер
Зриває листя, холодом лякає,
То розсипає в травах мокрий бісер,
То на мій настрій тайно зазіхає.
А я візьму і у ручну кавничку
Насиплю зерна й буду прислухатись
До шурхоту… А потім у водичку
Добавлю й буду вітру усміхатись.
Покличу осінь кавову у гості,
Ми мирний час, зустрівшись, пригадаєм
І будем каву пити аж до млості,
А, може, й пісню разом заспіваєм…