З давніх-давен, від народження світу й донині,
Смертні усі. Тільки істина вічно жива.
Вільна ніколи не буде сестрою рабині,
Що продала свою честь за порожні слова.
Вільна - мов відьма. Співає, чарує красою,
Дикими травами зцілює рани душі.
Граючись, тягне, у світ дивних мрій за собою,
Сонячним сяйвом сміється крізь сльози дощів.
Волі її кожен в світі боїться і хоче,
Прагне відняти володар цензури і ґрат.
Крізь глухі стіни клянуть її заздрісні очі
Тих, чиїм богом став хворий на голову кат.
Добра душа простягнула рабам свою руку.
Ті ж, як шакали, порвали її на шмаття.
Та не засвоїли нелюди долі науку -
Кров з-під землі проросте ще палкішим життям.
Ноти любові - і стогін злиденного жалю
Погляди щирі - і сірий туман сліпоти.
Квіти свободи - і рабства холодне провалля,
Як не згорни - не зійдуться повік ці світи.