Поки лунають сирени,
Гинуть міста і люди,
Країна моя - полонена,
Відбою тривоги не буде.
Допоки тікають люди
Повз обстріли й биті дороги,
Лунають вибухи всюди -
Триває в душі тривога.
Дихає небо журбою,
Хмари чорніші, нижчі
Навіть хвилини спокою -
Як перед грозою затишшя.
А є ще чарівні "коучі"
З мішечком добра й позитиву
Що мулять наївним очі.
За книжкою брешуть красиво.
Про "добрих, хороших руських"
Про нас, як братів невдячних
Про те, що ми мислим вузько,
І, звісно, "ні всьо адназначна".
Бери "пазітівниє мислі"
І блог про народів братство,
Збери до найближчих чисел
"Духовне" своє багатство.
Неси це все до нас в гості
Чернігова, Харкова, Сум.
Співай "о моральном ростє"
Крізь хайп і безґлуздий шум.
Вдягни своє псевдо-духовне
Помпезне намисто слів.
Скажи нам усім, як гріховно
Приймати свій розпач і гнів.
Гадала, ми тебе пригрієм?
Дивись, як дзвінкі намистини
Посиплються з битої шиї,
Загубляться в чорних руїнах.
Коли ллються ріки крові
За друзів, за землі рідні,
За вірність державній мові -
Півміри стають огидні.
Цей біль перетнув всі межі,
Від нього нема панацеї.
Господь! Україна в пожежі!
Чи ти відгорнувся від неї?
Якщо за одне він з катом,
То я у хвилину скрути
(Пробач мене, люба мати)
З дияволом ладна бути.