Сьогодні осінь непоспішно йшла,
Втомилась, мабуть, і зітхала сумно.
Дивилася схвильовано на шлях,
На хмари, що збиралися безшумно.
Їй так хотілось розмаїття барв,
Блакиті в небі, доторкання тиші,
Та хмари в небі, схожі на примар,
Закрили вже найменші світлі ніші.
Ходила осінь довго по траві,
По килимах, розстелених дбайливо,
Поки не впали краплі дощові,
Не стиснулося серденько щемливо.
Присіла відпочить на мокрий пень,
Згадала час, коли жила мрійливо,
Хоч звикла працювати день у день,
Від розпачу холонула журливо.
Вже стільки днів жила у цій красі!
Раділа, трепетала, кайфувала…
Та дух прощання дмухав звідусіль,
Чекала дні свої зима зухвала…