Для истины
«Любовь? – на миг человек задумался…
То, как смерть… Понимаете?
Человек как будто себя отдаёт, теряет…
Он будто бы гибнет, но не умирает.
Он перевоплощается для новой Жизни.
Любовь – это опыт смерти и воскрешения»
Анхель де Куатьє
Малютки-звёздочки, как сколки хрусталя,
На потемневшем небе бархатистом…
Июньский дождь деревья вымыл чисто.
И веточки листками шевелят…
Так хочется под тем ночным шатром
Лечь надышаться в шёлковые травы.
Мне слов не подобрать в прекрасной яви,
чтоб нежность эту выразить пером –
Для истины. И в трепете душевном
Касаюсь я горящего лица.
И снова славлю музыку Творца,
Что слышу даже в буднях ежедневных!
28.07.2022
Маргарита Метелецкая
До С ущого...
http://stihi.ru/2022/06/14/2920
"Любов? - на мить чоловік замислився...
Це, як смерть...Розумієте?
Людина неначе втрачає, віддає себе...
Вона начебто гине, та не вмирає.
Вона перевтілюється для нового Життя.
Любов - це досвід смерті та воскресіння".
Анхель де Куатьє
Як скалки кришталю, маленькі зірочки
На потемнілім Неба оксамиті...
Червневим дощиком дерева перемиті,
Висушують зелені сорочки...
І так кортить під цим нічним шатром
Лягти спочити в зарості шовкові
Трави і квітів! Слів немає в мові,
Щоб передати ніжність ту пером -
До Сущого! У трепеті священнім
Я піднімаю руки до лиця
І знову славлю музику Творця,
Почуту навіть в клопоті щоденнім!
И, видно, вечна, как трава...
Отброшу лишнее совсем, лишь извлекая капли истин –
Врачую пылко свет души, что повседневностью расхристан…
Верстаю мудро новый день, счастливый важным и случайным,
Наполненный моим «люблю», настойкой пряной, чрезвычайной
Честна я, наконец, с собой – по воле Божьей, без нажима…
В просторы лет я отпущу внучат и правнуков любимых.
При будущности всех надежд – я снова радуюсь сегодня,
И, видно, вечна, как трава, расту до милости Господней…
И, может, Бог мне даст отстрочку,
Чтоб вышить на уход… сорочку?
24.07.2022
Маргарита Метелецкая
Певно, вiчна?..
http://stihi.ru/2022/07/07/4473
Я відкидаю зайвину, вилущуючи дрібки істин -
Лікую ревно світ душі, що геть буденністю розхристан...
Верстаю мудро день новий - щасливий вмістом та трапунком,
Напоєний моїм "люблю!" та запашним, цілющим трунком...
Нарешті, чесна із собою - по волі Божій, без принуки...
У простір часу відпущу - летіть і правнуки, й онуки!
А в будучності сподівань - я знов радію сьогочассю,
І, певно, вічна, як трава, росту до нового Причастя...
Ще й, може, Бог надасть відстрочку,
Щоб вишить на відхід...сорочку?