Осінній ранок мокрий і туманний,
Холодна мряка навіває сум,
Ще й вітер налітає ураганний
І будить безліч невідступних дум.
Під парасолями стурбовані обличчя
Вдивляються у сіру далечінь,
Де дихає поривчасто заріччя
Тривожністю осінніх шепотінь.
Зривається з дерев останнє листя:
То жовте, то червоне мерехтить.
І небо то синіє, то імлиться,
Приховує поквапливо блакить.
А Осінь ходить у промоклій сукні
І дивиться схвильовано навкруг.
В останні дні так важко в самотині,
Та хмари знов ховають виднокруг…