Чому народам в мирі не живеться,
Навіщо один з одним воювати?
Сочитися любов повинна з серця,
Та у душі добро переважати!
Ненависть ізсередини руйнує
Все далі віддаляючи від Бога,
Бо люта злість на війни провокує,
Де вже чатує смерть біля порога.
А людям все чогось не вистачає:
То влади, то грошей, то територій...
Так у суспільстві людяність зникає;
Земля, немов, - суцільний крематорій.
Горять-палають війнами країни,
НезлІчені від суперечок втрати,
Усюди на полях життєвих - міни,
Нас ними обложили демо(н)крати.
В нелЕгкому становищі народи,
Безвихідь спонукає до повстання,
Але війна - не принесе свободи,
Підуть невинні душі на заклання.
Мабуть, усе, що робиться - на краще.
Керує Бог усім, що є на світі!
Чого ж нас тягне у гріховні хащі?
Ми розучились просто чемно жити.
Страх перед Богом зовсім люд втрачає,
Забувши, видно, про содомський сором,
Тому Небесний Меч земне карає
Війною, пошестю, голодомором.
Пора би вже людиськам войовничим
До ворожнечі більш не закликати,
А перед Господа святим обличчям
В покорі духу голову схиляти.
І прОщення просити бесперервно,
Що війнами спотворили Планету,
Завітам Божим не служили ревно,
Влаштовуючи проти них вендету.
Хіба потрібен мир тим, хто воює,
Хто "багатіє" думкою про помсту,
Хто Бога не згадає, навіть всує,
Бо заповідь не пам"ятає шосту.
Коли ж, нарешті, людство все прозріє,
Обравши шлях Господній миролюбний,
Війни сокиру глибоко зариє,
Праворуч Бога ставши у День судний?!
01/06/22/