Крокує осінь мокрими стежками
Все далі й далі від тепла й краси,
Вкриває світ туманами, дощами,
Оголює засмучені ліси.
Душа спішить наповнитись звучанням
Осінніх нот, що линуть у гаях,
Ліловим оксамитовим смерканням
І грою барв у жвавих ручаях.
Так хочеться усе запам'ятати,
Ловити сонця промені ясні,
Повітря свіже жадібно вдихати
І золотаві віти запашні.
Так хочеться, милуючись, забути
Усі незгоди і жахи війни,
Вдихати щастя мить на повні груди
І мріяти про радощі весни!