Пробач но мені, Україно.
Не завжди тебе шанувала
Ти рідна моя Батьківщина,
А я тебе не цінувала.
Пробач, що я не розуміла,
Як духу у тОбі багато…
Не завжди тебе я любила…
Та завжди тебе була варта!
Пробач за сумнівні насмішки…
Що різними нас я вважала…
Та жити ніде, навіть трішки,
Ніколи в житті не бажала!
Тут люди найкращі, ти знаєш?!
Тут гідність у крові привита!
Мов мати мене ти приймаєш,
Коли дуже з глузду я збита.
З тобой ми та сама родина,
Що разом, як навіть не схожі.
Для тебе по-перше - людина!
Створіння для тебе ми Божі!
Ти лагидна, мудра та вільна!
Ти приклад свободи і воли!
Я твОя навік добровільно!
Не хочу я іньшої долі!
Лиш твОї ліса й полонини.
Лиш Чорноє море, Карпати!
Не знайду такоії країни!
З тобою нас не подалати!