В одній годині кохання – ціле життя.
(Оноре де Бальзак)
Вона наосліп бігла... чи тікала звідти,
Де відчувала сьогодення забуття.
А Він ще подумки шукав вечірні квіти
Та разом з тим докупи стягував життя.
Ії в дорогу дні весняні проводжали
Та теплі крони розквітаючих дерев.
Кордон засніжений незнаної Держави
Її зустрів. І той, що тане, – льоду – рев.
Вона збентежено трималася щосили,
Він ледве стримував чого було не слід...
На привокзальній площі мрії майоріли
І десь подівся час, а з ним – і цілий світ.
Ті перші погляди, як вперше і востаннє,
Надійно римами оселяться в думках.
Безсоння, цвіт очей і першії торкання
Та ледве чутне "Я кохаю" - на вустах.
Ті незабутні дні та довгії розмови
Зійшлись туди, відкіль немає вороття:
Обійми, ніжності, цілунки знову й знову.
Вона віддала все. – Долоні Він простяг.
Болюче стрімко днина зустрічі спливала
Та підіймав так швидко сходи провідник.
Зосталась мить: Вона і Він на тлі вокзалу.
Іще хвилина, рух, перон… І Він вже зник.
* * *
Вагон-купе, доволі тихо, та не спиться. -
Вона кидається до Нього, до дверцят…
Тремтіли колії нічної залізниці.
…Стогнали навпіл переламані серця.
14 липня 2022р.