Я намагаюсь себе не корити
За те, що так далеко від землі
Де мала б жити, цвести та ростити
Дитину, сад й домівку вже до тями довести.
Я намаюсь себе не корити,
За те, що феєрверків знов боюсь,
За те, щоб вижити, прожити
Москальською, а не своєю «говорю».
Я мала б себе не корити,
За те, що лють та сльози водночас,
Коли дивлюсь, як помирають діти
Які б ходили тільки в перший клас.
Я намагаюсь себе не корити,
За те, що більше навіть не молюсь.
Я намагаюсь прости жити
Із думкою, що скоро повернусь.
Туди, де море обіймає ніжно,
Де кожна хата- історія сім’ї.
Туди, де мати народила…
Назавжди, на своїй землі.