Якось мені сказали
Писати вішщі українською…
Але ж тоді я не знала,
Що розмовляти російською,
Це буде виїв свободи,
Якої в нас «ніби немає»…
І, не питаючи згоди,
За «неї» життя розривають…
Звільняють ракетами, градами.
Гволтують жінок і дітей,
І дух наш вважають ті вадами,
Бо ми обираєм людей!
Цінуємо кожну хвилиночку!
Єднаємось навіть в страху…
І любимо кожну дитиночку!
В нас гідності більш ніж жаху.
И нас разделять не позволяем мы,
На корни, на церковь, язык…
Ми всі з українською волею!
Тут каждый к свободе привык!
Мы будем стоять до победного!
Военный, поэт, волонтёр…
Мы выгонном русского бедного,
Що вкрав свій кацапський «набор».
Мы родину выстроим заново!
И будет там воля и смех!
И в ней разделять неустанно мы
Не будем на «наших» и «тех»!
І будуть вірші українською!
И будут на русском стихи!
И сможем ещё на английском мы,
Ведь в нем мы давно неплохи!
И будет любовь із повагою…
Та із розумінням усе
І все з українськими стягами!
В стране, где едины мы все!