Літературний переклад вірша словацької поетеси Маші Халямової "Пізньої осені" (V neskorej jeseni)
Пізня осінь,
природа вже спить,
край дороги цвіте будячок.
Мирно бджоли
у вуликах сплять.
Не торкнувся мороз колючок.
Пізню квітку -
геральдики знак -
прикрашає сріблиста роса.
У відлунні
вчувається сум,
бо згасає осіння краса.
В прохолоді
осінніх ночей
п'ють росу мерехтливі зірки.
Поцілунки
небесних гостей
відчувають всю ніч будяки.
В тихім сяйві
біліють пучки,
що залишив засохлий овес.
Там куріпки
насіння клюють,
поглядають на зерна небес…
Пізня осінь,
замерзла вода…
Метушня перелітних птахів…
Довгий шлях
до води і тепла,
до далеких чужих берегів.
Пізня осінь
і в серці людей…
Що насичує їхні думки?
Що зігріє
в полоні ночей?
Може, спогад про цвіт будяків?..