Скажіть , чи можна осторонь лишатись ,
Коли страждає твій близький і рідний
Коли летять у бік його снаряди ,
Хіба мовчати просто - буде гідним ?
Коли розлука сім’ї розриває ,
І змушує домівки покидати…
Як око ваше це спостерігає?
Зі мною вам не хочеться ридати ?
Як ви - не знаю! Я ж не уявляю ,
Щоб хтось страждав , а я була байдужа!
Скажіть, можливо десь не пам’ятаю
Пекельний жах, де вам боліло дуже ?
Скажіть, можливо ворог дуже грізний ?
І страшно вам, що біль цей вас торкнеться ? …
Не боїтесь , що може бути пізно ,
Й без співчуття чиєсь схолоне серце !?
Повірте, грандіозного не треба ,
Лиш кілька слів , що здатні гріти душу !
Молитвою схиліть до мене небо,
Я ж в пеклі цім щоденно жити мушу !
В жахітті болю, горя і страждання ,
Дивитись , як від ран вмирають діти !
Як мати рве волосся у риданнях !
Хіба в цю мить вам може не боліти ?
Я в це не вірю! Й думати не хочу
Щоб вам байдужі рани мого серця !
Що в спокої проходять ваші ночі,
Тоді , коли душа у мене рветься !
Я вас не звинувачую , повірте !
Є ворог! Той, котрий за все заплатить !
По бік його не стійте! Хай повіє
Від вас теплом! Достатньо вже мовчати!
Коли моя країна гине в муках,
Знекровлені міста стоять в руїнах ,
Так хочеться, щоб простягнув хтось руку,
Або хоч поряд прихилив коліна .
…Але , як душу маєте ятрити,
Вину чужу на інших покладати ,
То я прошу: не треба говорити …
Тоді за краще буде - помовчати …
Можливо, хочу я від вас багато ?
Й ви змушені мене розчарувати ? …
Нехай … Я ж буду Господа благати ,
Щоб сам навчив , як в горі співчувати …
~ДЛВ~