Літературний переклад вірша словацької поетеси Маші Халямової " Балада про гру сонця і вітру"
Сонце рожеве, сонце яскраве,
Із золотим завитком на чолі,
Сяяло ясно, грало у травах,
Щедро тепло дарувало землі.
Вітер бешкетний подув обережно,
Пестити став золотий завиток.
Сонце примружило очі бентежно,
Може, навідався в гості Стрибог*?
Промені сонячні разом із вітром
В танці чуттєвім кружляли в гаю,
В луках літали над затишним цвітом,
Ніби в квітковім веснянім раю…
Гра чарувала, давала наснагу,
І непомітно поблід завиток,
Втратив свою золотисту засмагу,
Став павутинням осінніх ниток…
Бабиним літом запахло в повітрі,
Сумом повіяла зоряна ніч,
Зміни торкнулися барв у палітрі,
Смаком гірким потягло від узбіч…
Байдуже небо дивилось на землю,
І від зірок не було співчуття,
Певно, у грі щось було потаємне
Чи непомірне порочне чуття?..
Може, помітні були поцілунки,
Може, язичницький чувся мотив?..
Вітер виводив то тихо, то лунко…
Сонце вчувало баси самоти…
*Стрибог - бог вітру