Літературний переклад вірша словацької поетеси Маші Халямової "Сповідь"
З-під снігу прокидається весна.
Свистить десь у долині скорий потяг.
В кущах азалії співає ніжно птах.
Кому віддам своєї ласки кетяг?
Куди я йду? Такий широкий світ!
На схід? На захід? Чи піду на південь?
Дзвенять струмки, чарує дивоцвіт,
Під скелею дріма форель опівдні…
Куди я йду?.. Дивлюсь у прірву вниз,
Де сивина густішає в долині…
Вдивляюся в розпадину крізь хмиз…
Довіру викликають води сині.
І гори котяться по сонцю вдалечінь,
Орел кружляє, виглядає здобич.
Готує Бог хвилини озарінь,
Мов еліксир життя, дарує велич.
І, хоч сором'язлива, наче лань,
Піду до тебе першою назустріч,
Бо йде весна, в душі нема вагань,
Тепло долонь твоїх вдихну опівніч.
Піду з тобою… Ти не поспішай…
В очах моїх бажань побачиш безліч…
На небі нашому величний вогнеграй,
Барвисту смугу стрінемо пліч-о-пліч…