Я багато написала
Про кохання і природу,
Про весну і запах квітів, про омріяну блакить.
Кожне слово колисала,
Забуваючи незгоду,
І шукала в розмаїтті хоч коротку щастя мить.
Я писала про прекрасне,
Про життя і дивні мрії,
У віршах летіла в небо, у далекий отчий дім.
Гнала думку про нещасне,
Про гіркоту безнадії,
Вихваляла птичий щебет і красу холодних зим.
А тепер уже й не знаю,
Чи я зможу, як раніше,
Відчувати так затишно всі колишні почуття.
Бо від туги забуваю
Всі звучання найніжніші
І зітхаю безутішно, мов лечу у небуття.
Все війна в душі спалила,
Бачу горе і наругу,
Бачу злобу і знущання озвірілих ворогів.
О, вірші - мої ви крила!
Поверніть щасливу смугу!
Захистіть від вигорання, відродіть принаду слів!