Пам'ятаю, як в дитинстві
Говорила часто мама:
" Не шукай в житті погане, ти хороше помічай!
Подивись, які барвисті
Квіти в лузі за туманом,
Прийде щастя довгождане, тільки віру не втрачай!
Помічай яскраве небо,
Білу хмарку у блакиті,
І веселку променисту, і рожевий небокрай.
Слухай вранці птичий щебет,
Споглядай красу щомиті,
У траві росу іскристу на світанні привітай.
Будеш бачити хороше,
Буде жалісною доля,
Подарує щедро радість і упевненість в собі."
Та лягла на плечі ноша.
Злого нелюда сваволя
Показала світу хижість. Я - немовби уві сні.
Від думок буває млосно,
Хоч надію в них вплітаю,
Ворог ніби збожеволів, гірше лютої чуми.
Хочу бачити прекрасне,
Та жорстокість помічаю,
Відчуваю серцем болі за наругу над людьми…
Знаєш, мамо, стало важко
Помічати тільки гарне,
Коли гинуть мирні люди, косить воїнів війна.
Б'ється серце, наче пташка,
Щастя теж якесь примарне,
Непокій стискає груди, хоч навкруг цвіте весна…