перевод стихотворения Анатолия Уминского
Дзвенить джерельце –
Співом пташки,
Ти зупинися, сядь, послухай…
Подумай – як життя біжить…
Забудь про горе, розставання,
Всміхнися – Сонцю на світанні…
Вода джерельная – дзюрчить,
Неначе каже – треба жить!..
Хоч іноді – смертельна втома,
Але не час ще бути «Вдома».
Життя прожити нам достойно –
Заповідали всі Пророки…
Ну, відпочив, води напився,
А часу лет – не зупинився…
І серце більше – не болить,
А джерельце – дзвенить, дзвенить…
____________________
ОРИГИНАЛ
Журчыць крыничка...
Журчыць крынічка – гоман птушак…
Ты прыпыніся, сядзь, паслухай.
Падумай, як жыццё бяжыць...
Струменьчык жа – звініць, звініць…
Забудзь пра горыч, пра растанні,
Ўсміхніся Сонцу на світанні.
Вада крынічная бурліць,
Як быццам кажа: "Трэба жыць"!
Хоць часам лепей бы памерці,
Але… ніхто ні хоча Смерці.
Жыццё… – яно ў нас адно,
Вядома гэта ўсім даўно.
Вось аддыхнуў, вады напіўся,
А часу бег – і не спыніўся...
І сэрца болей – не шчыміць...
Струменьчык жа – звініць, звініць...
(А. Уминский, 26.05.2020 г.)