Стихотворение написано в 2014 году и является ответом
на стих Анастасии Дмитрук "Никогда мы не будем братьями..."
В связи с нынешними русско-украинскими событиями
мои рассуждения актуальны и сегодня.
.
.
Як так? Ніколи ми не будемо братами?
Не сестрами і навіть не дядьками?
А все христ'янське ти забути хочеш?
Викре'слити слов'янські корні зможеш?
Чи стали ворогами, душі зачерствіли?
А помиритися у нас бракує сили!
Так ти історію читай – буває всюди –
У будь-якій сім'ї конфлікту не минути!
Як не гадай, а все ж – брати ми кровні!
Ми рівні звичаями, також схожі зовні.
Аж олігархи та правителі нікчемні
Нас розвели тепер в держави іноземні!
А найпростіший росіянин, українець
Брехнею ЗМІ насильно загнаний в «звіринець».
Усім нав'язує шаблони дика банда
З башки партійної гнилої пропаганди!
Та хай в віках живе і квітне Україна!
Нехай Росія до висот щасливих плине!
Адже брати ми споконвіку! В нашій волі
МИР! МИР та ЄДНІСТЬ – без розколу і без болю!....