Анфас - коханки, профіль - феміністки,
Пусте обличчя без яскравих рис,
Її неначе не існує в місті -
Та водночас - можна зустріти скрізь.
Її літа лишили на папері -
В ручну написаного - теплого листа,
Вона із слів як пташка ефемерна -
Набула змісту - у нових тілах.
Вона лишилась - юною, як місяць,
У фіолетовім напівпрозорім сні,
І білі натяки нескритої білизни -
Мереживіли - наче навісні.
Їй снився хтось - далекий і жаданий,
Із бачених плакатів, що на стінах
Що в кроках мимо поглядів минали -
Й ловили - диких пташок провінційних.
Він звав її зірватись серед ночі,
І бігти - як лунатики - в незнання,
Закривши у довірі свої очі -
Згасати у прозому щезанні.
Він був - для неї - татком і коханцем,
І снився, а чи був занадто справжній,
Вона не знала - і шукала вранці,
Його слідів невидимо-міражних.
В костюмі, з камянистими плечима -
Упевнений в власному граніті -
Він звав її - коханням полонив її,
І огортав в міцнив обіймів кліті.
Він снився - їй, і говорив про успіх,
Про вибірковий шлях - лишень для неї -
І танув у ранково-алій пустці,
Закривши міліон тридцяті двері.
Й вона летіла - із квартир, із вікон,
Прозора, фіолетово-примарна,
Красива, молода, мільйонолика,
Загублена на вулицях й бульварах.
Він бачив її з кабінетних вікон,
І міряв поглядом швидкий, невпинний крок,
І ручкою-пером ловив примітні -
Її ознаки - із міських чуток.