(Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «ПРИКРА СТАРІСТЬ»)
Життя бабусю в старість завело,
Та не сказало, що її чекає,
До старості усяким теж було…
Теперішнє стареньку добиває.
Мрійливі були молоді літа,
На краще все горіли сподівання,
Давно вона уже немолода,
Й життя їй замінило існування.
Горбатилась в роботі все життя,
Копійку до копієчки тулила…
У грудях щемне є серцебиття,
Та й вік вона в достатку не прожила.
Струмками піт стікав, бува, з чола,
Німіли руки часто від роботи,
До старості бабуся дожила,
Ще й серце стало защораз колоти.
Та прикра старість спати не дає,
А руки ті спочинку і не знали,
З молитвою лягає і встає,
Думки усе життя перебирали.
Та скільки би не думала вона,
А прикра старість нею володіє,
Така вона в цім світі не одна…
Й давно уже старенька не радіє.
І голод, й злидні, й сльози на очах…
За що із нею так життя зробило?
Зостались мозолі лиш на руках
І прикра старість, що життя встелило.
06.02.2022 р.