Земля була окута в кригу - й сніг,
Летів свавільно і напрочуд легко,
Йому не знати - як в полон цепів,
Зима узяла омертвілу землю.
На білому пейзажі - у снігах,
Від вогнища чорнів злощасний попіл,
Й старезна баба, ледве на ногах,
Вверх вигрібала печену картоплю.
Яке то було диво - в мерзлоті,
У омертвінні, у кайданках криги
Всупереч голоду в порожнім животі,
Відчути запах теплої відлиги.
Відчути запах бульби - що в снігах,
Знайшлась на полі з мерзлої землі,
Її старезна баба - відкопала -
І запекла в потухлому вогні.
У сліпоті білястого пейзажу -
Чорної цятки - згорений маяк -
Мене привів в життя, на котре зважитись
Замало сили в зморщених руках.
Замало - безпросвітних сподівань,
Що промине прибулець, не знайшовши,
На білій карті - ні тмутаракань,
Ні згарища, згубившись у пороші.
Замало болю - в задубілих мязах,
Замало - безнадії в тупику,
Там треба впернено у рухах, врівноважено,
Пекти чорну картоплю на снігу.
Як смакувала - згорена в вогні -
Але мяка всередині картопля,
Частка життя - між неживих снігів,
Що парувало й зігрівало трохи.
І бабки - голубина щирість сліз,
Пропалювала чорноту одежі,
Я упізнала - в сивім жмутку кіс -
Обличчя чорну, згорену пожежу.
Наших впізнань - коротка глупа мить,
І смак у вуглях печеної бульби
Запорошили наслані сніги -
І притрусили спокоєм навкруги.