Ті зроблені руки і згорблені плечі,
Коса посивіла і погляд сумний,
Настали часи невеселі, старечі,
Ще й досвід життєвий зоставсь чималий.
Той погляд давно потопає у смутку,
Холодна хатина… та й мерзне душа,
Занесла дрівець, щоб підкинуть у грубку,
Але у запасах нема ні гроша.
Натруджені руки весь вік працювали
Від ранку до ночі, щоб щось заробить.
Спочинку вони від дитинства не мали,
На ногу широку не знали як жить.
А кожну копійку докупки тулила,
Бо статків ніколи не було в житті,
Щоб краще жилось, завше Бога молила,
Але гіркоти скуштувала в бутті.
І так все життя на державу робила,
Щоб в старості мати до хліба й на хліб,
Надію на все марновладці убили…
Без хліба бува і по декілька діб.
Реформи все роблять, закони приймають,
Та жоден із них не на користь людей,
Нікого із люду вони не питають,
Й для верств найбідніших не мають ідей.
Як старість дожити й за що коротати?
А ще й заплатити за світло щораз,
Щоб ліки купити – нема що й казати,
Все гірше і гірше стає раз-у-раз.
Ті зроблені руки і згорблені плечі
Того не чекали на старості літ.
Вовки одягнулися в шкіри овечі…
До чого ж бо дальше ще котиться світ?
Забувся вже смак і ковбаски, і масла,
Бо й хліб не щодня є та змога купить…
Надія на краще давно уже згасла…
Як вік скоротати? Як старість дожить?
І холод, і голод, бува, дошкуляє,
Змінилось життя існуванням таким,
З очей, як з джерел, ще сльоза витікає,
А думка в обіймах з життям нелегким.
Чому довелося в житті гибилити,
Не знавши достатку ніколи в житті?
Й нічого не вдіять, нічого зробити…
Лиш вузлик з речами зоставсь у куті.
29.01.2022 р.