Віталій Симоновський
АЛЬТЕРНАТИВА
…я лише людина, всього одна людина, і моя думка важить не більше, ніж думка папи, але і не менше.
Марк Твен, Янкі при дворі короля Артура.
Вступне слово
Релігійність звичайно є результат виховання, а не освіти або ж логічного осягнення, бо існування Бога рівно як Його небуття довести неможливо. Щира, безоглядна віра, як правило, прищеплюється ще в дитинстві. Віруючими у зрілому або ж похилому віці більшість людей вже не стають. Похилі люди, що формувалися в умовах радянській системи, попри тридцятирічний період вільного доступу інформації, залишаються в основному твердими, незламними атеїстами-матеріалістами.
Формування світогляду це не процес оволодіння якими-то науками або ж практичними знаннями. Це і розум, і почуття, і інтуїція, конкретний досвід життя, особливості психіки – завжди справа суто індивідуальна. Кожна людина будує для себе свою філософську систему. Ця система може бути: досить примітивною, що не виходить за рамки якої-небудь релігії чи ідеології; на рівні дилетантського засвоєння того чи іншого філософського напрямку; на досить високому професійному філософському рівні; нарешті такою, що містить елементи творчої новизни, яка визнається спеціалістами як істотний внесок в філософію як науку. Треба між іншим зауважити, що деякі філософи (наприклад, Н. Бердяєв) взагалі не вважали філософію наукою, а проте досить особливою формою людської творчості. Будь-яка віха у філософській думці це кожен раз креативне досягнення окремого індивідуума, його особова спроба пробитися, наблизитись до загадки буття, домислити те, що науковими засобами спізнати у своїй остаточній суті ніяк не вдається…
Мені здалося, що деякі небанальні висновки можуть бути отримані, якщо по-перше, припустити, що не буває нічого надприродного, по-друге, розглянути альтернативу: чи є деяка межа можливостей пізнання людиною (зверніть увагу – поки що єдиної нам відомої форми реалізації розуму!) остаточної суті буття, або такої межі немає.
1. Про відсутність надприродного
Дикой. Да гроза-то что такое, по-твоему, а? Ну, говори!
Кулигин. Электричество.
А. Островский, Гроза.
Сверхъестественное – это всё то, чего не бывает.
Д. Сухарев.
Надприродного, здається, просто не може бути. Якщо щось на щось діє, впливає, то якійсь механізм впливу повинен доконче бути. Якщо щось аж ніяк не можна виявити, встановити, простежити, то це повинно бути визнане як не існуюче. Все, що існує, неодмінно яким-то чином виявляє себе, отож, якось, нехай з вельми побічними ознаками, викривається.
Дух, ідея можуть виявити себе, кажучи сучасною мовою, у вигляді інформації. А для інформації потрібні фізичні носії. Які – це вже не має принципового значення. Повідомлення, наприклад, що почалась війна, можна передати у вигляді величезного вогнища на горі (при відповідній попередній домовленості, що це означає) або ж невловимим електронним сигналом. Якщо Бог, Вищий Розум, Абсолют (ці визначення далі в цьому тексті використовуються як повні синоніми) зробив якусь дію в цьому світі, то, можливо, мова може іти про якійсь потік інформації, матеріальне здійснення якого доведено до такої фізичної невловимості, що здається дивом. Таким чином, все, що насправді існує, виявляє себе, а будь-яке виявлення повинно мати фізичні носії урешті-решт. Якщо Абсолют існує, то якусь фізичну, матеріальну структуру він неодмінно повинен мати, якімсь чином фіксувати інформацію про все і якось впливати на все. Можливо, принцип реалізації і функціонування цієї гранично вищої системи людському розуму не дано осягнути. Чому б таке не припустити? І про це іти буде мова нижче.
Надприродного не може бути, якщо не включати в ці поняття явища, які людині на даний момент (або ж ніколи) зрозуміти не дано. Тоді теза «все природно» не потребує доказу або експериментального підтвердження. Вона вірна, як кажуть математики, за визначенням.
2. Еволюційна гіпотеза
Я себе уже всё доказал.
В. Высоцкий.
Вільне від передумов раціональне мислення завершується містицизмом.
А. Швейцер.
Для обговорення імовірності існування Абсолюту (але без спроб доказів існування, які прийнято вважати неможливими) спробуємо виходити із двох, не суперечних людському досвіту положень, що повністю укладаються в рамки матеріалізму:
1)природа (всесвіт, все існуюче) нескінченна у часі і просторі (ми не будемо торкатись розвитку самих уявлень простору і часу в сучасній фізиці);
2)природа має чудову здібність само ускладнюватися до невідомих нам (поки що?) меж.
Але, якщо матерія може невпинно розвиватись, відтворюючи все більш складні структури і явища, чому не припустити, що людство – далеко не самий високий якісний рівень, можливий в природі, у безкрайньому всесвіті? Процеси само ускладнення всіляко підтверджуються на Землі і їх «механізм» детально описано в теорії еволюції Дарвіна. У кібернетиці, теорії комп’ютерних систем доведено, що менш складні системи можуть створювати більш складні, які в свою чергу, спроможні робити більш складні. Але ж існує очевидно все ж таки межа можливих ускладнень. І цю межу можна означити (за неможливістю уявити, що це таке) як Абсолют. Його генезис можна помислити як цілком природний процес. При чому при нескінченності у часі всього сущого саме питання первинності Абсолюту і світу без Нього втрачає сенс. Все було завжди, як казав Екклєсіаст.
Отож, можна уявити собі ( не виходячи з рамок матеріалізму!), що Абсолют (Бог) – це деяка, цілком реальна, цілеспрямована система, що має максимально можливий в природі могутній розум, яка виникла нескінченно давно самим природним чином. Слова «виникла нескінченно давно» означають по суті, що ця система є неодмінним і вічним атрибутом буття.
Зрозуміла річ, «еволюційні» міркування не можуть вважатися доказом існування Абсолюта. Тут лише пропонується один із способів «розуміння» вельми великої вірогідності існування Його, зручний (як мені здається) для людей «матеріалістичної» ментальності. На основі відомій здібності природи до само ускладнення приходимо до висновку великої вірогідності існування самої досконалої розумової структури – Абсолюта.
Абсолют імовірно не є щось особове, як це подається у світових релігіях. Можна припустити, що Він не «складається із атомів». Здається, належить мовити так: природа не сліпа, в неї є якась Розумна основа, яка постійно виявляється, відроджується і вічно, іманентно властива їй.
3. Гносеологічна альтернатива
Дорога к истине заказана
не понимающим того,
что суть не просто выше разума,
но вне возможности его.
И. Губерман
Гносеологічне питання про межі пізнання пропонується сформулювати у вигляді такої альтернативи з двох гіпотез, із яких одна рано чи пізно неодмінно виявиться істинною, а інша – помилковою. Треба також відзначити, що маються на увазі межі пізнання не взагалі (як завжди міркували філософи всіх часів), а притаманні конкретно роду людському – єдиного нам відомого реального носія розуму.
Гіпотеза А. Людина рано чи пізно здатна пізнати ВСЕ. Тобто у людства принципово не має меж в процесі пізнання таємниць природи.
Цікаво зауважити, що апологети матеріалізму завжди стверджували це, як очевидну істину, аксіому, аж ніяк не задумуючись, що з цього логічно випливає. А з цього слідує однозначно, що людство рано чи пізно досягне такої могутності, яку звичайно вважають притаманним Абсолюту, Богові. Людство оволодіє всіма потенційно можливими реалізаціями в природі. Скажімо, зуміє отримати безсмертя для кожної людини, знайде способи воскресіння кожного, хто колись існував (якщо дійде висновку, що це має сенс). Зуміє, можливо, взагалі позбавитись біологічних форм існування і перейти до яких-то, досі немислимих розумових систем.
І тоді людство (нехай поки що потенційно) належить вважати частиною структури Абсолюта, свого роду божій іпостассю.
Якщо гіпотеза А виявиться не істинною, залишається інший, остаточний варіант – гіпотеза Б.
Гіпотеза Б. Існує межа в процесі пізнання, яку людству принципово не дано перейти. Тобто всім, без виключення, представникам єдиного нам, людям, відомого (поки що?) виду розумних істот притаманна деяка межа пізнавальних можливостей, перейти яку принципово, природно не спроможний ані один представник виду ні тепер, ні в будь-якому скільки завгодно далекому майбутньому.
Так от, те, що людині раз і назавжди не дано розуміти, і слід віднести до потойбічного, ірраціонального, метафізичного. Тільки ця «ірраціональність» – не взагалі, як це мислилося філософами всіх часів, а лише з точки зору конкретного біологічного носія розуму – людини. Як вже було відмічено в розділі 1, це потойбічне насправді така ж
природна реальність, ніяк не містика, а лише такі явища, що знаходяться за межами пізнання людей.
Для пояснення цієї думки розглянемо інший вид живих істот, собак. Відомо, що та чи інша собака може багато чого зрозуміти і відчути. Але жодній собаці не дано зрозуміти, скажімо, диференціального числення. Для собаки математика (і багато чого іншого) це потойбічне, метафізичне.
Отже, якщо виявиться істинною гіпотеза Б, це буде означати, що існує в світі цьому такі структури, логіки, явища, які не дано збагнути, осягнути жодній людині. Для людей це був, є і буде потойбічний світ, як це формулює, зокрема, християнська філософія. Але ж тоді вельми імовірно припустити (хоча не обов’язково однозначно), що ці, принципово не зрозумілі для людини структури, є в цілому Щось максимально розумне, безмежно досконале, що володіє всіма, які є в світі цьому, можливостями реалізаціями актів творіння – Абсолют. І тоді людині, можливо, має сенс не намагатись осягнути до кінця Суть, а перейматись вірою в Абсолют, просто кажучи – вірою в Бога.
Заключне слово
Коротко основні положення викладеного вище можна сформулювати так.
1. Нічого надприродного, містичного, чудесного не буває і бути не може, якщо в ці поняття не укладати того, що людиною не осягнуто чи ніколи не може бути осягнутим.
2. До розуміння великої імовірності існування Абсолюта, Бога можна надійти, виходячи із цілком матеріалістичного допущення, що найдосконаліша розумна система, яка тільки можливо в природі, у неосяжному Всесвіті, унаслідок нескінченності буття вже неодмінно виникла нескінченно давно, тобто, була завжди. Питання первинності Абсолюта або «матерії» виходить за межи людської логіки.
3. І тут можлива тільки така альтернатива, тільки два варіанти.
Гіпотеза Б. Людина принципово нижче максимально можливого рівня Розуму. Тобто, Абсолют відокремлює від «світу цього» така неосяжна розуму людському безодня, що людина раз і назавжди може сприймати Його тільки через віру, одкровення, релігійно.
Гіпотеза А. Або ж людство рано чи пізно може пізнати все, стати досконалим духовно і оволодіти всіма, що тільки можливі в природі, фізичними реалізаціями, тобто стати деяким варіантом Абсолюта, свого роду іпостассю Бога.
Отож, «аксіома» філософів-матеріалістів про безмежні можливості людського пізнання означає по суті віру в людство в якості Абсолюта (нехай поки що можливо в якомусь далекому майбутньому), деякої іпостасі Бога. Тобто матеріалізм по суті мало чим відрізняється від релігійного ідеалізму!